САВЧЕНКО ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
НАРОДИВСЯ 14 СЕРПНЯ 1970 РОКУ В М. МИКОЛАЇВ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.
З 1993 РОКУ СТАВ ЖИТЕЛЕМ СЕЛА ДЕМНЯ.
Молодший сержант Савченко Ю.М. позивний “Археолог”, був призваний на службу на початку липня 2023 року. Пройшов військову підготовку у 143-му Об’єднаному навчально-тренувальному центрі «Поділля» у місті Кам’янець-Подільський (143 ОНТЦ «Поділля») за спеціальністю “сапер”.
З жовтня 2023 року був скерований до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» и воював на Донецькому напрямку.
На відрізку фронта від Бахмута до Торецька ускладі спеціальної групи виконував бойові завдання з інженерної розвідки мінно-вибухових загороджень ворога, проробки проходів на замінованих територіях, знешкоджені вибухових пристроїв та транспортуванні вибухово-небезпечних засобів та речовин.
Бойові завдання багато разів доводилось виконувати на умовних фронтових лініях “ноль” і “мінус один”.
У районі села Кліщіївка Донецької області група саперів “Археолога” прийняла нерівний бій з російськими окупантами.
Поступив наказ зробити прохід через мінне поле до підбитого рашистського танка. Працювали не один день, перед ранком, “по сіряку”, коли візуальне спостереження та тепловізори дронів були ослаблені.
Підбитий російський танк стояв на мінному полі, до окупантів було менше двох кілометрів, а прохід до танка повинен бути широким, з кишенями, щоб могла розвернутись наша техніка.
Але теж саме робили кацапи зі свого боку. Одного разу наші зустрілись із ворогом безпосередньо біля танка. Зав’язався бій.
На підмогу нашим саперам підійшла група автоматників. Окупанти відступили. Але почався дуже сильний мінометний обстріл і полетіли дрони.
Наші були змушені сховатися в бетонній трубі під залізничною колією.
Це було весною, сходив сніг і дув вологий пронизливий вітер. Вода в яругу текла потоками, труба була призначена, щоб сходили води і диаметр її був трохи більшим за метр. Бійці лежали і сиділи один на одному наскрізь мокрі, а ще й на шаленому протязі. Плащпалатка з одного боку не могла зупинити вітер, а з другого кінця потрібно було спостерігати і відстрілюватись. Ворог не залишав спроби знищити ослаблений загін під час перерв між обстрілами.
В трубі було двоє трьохсотих. Один – тяжкий. Він дуже страждав і кричав. Обезболюючих не вистарчало.
Так тривало майже дві пекельні доби, допоки наша арта, погода і ніч не дозволили провести евакуацію.
Всі попали в госпіталь. Юра захворів дуже сильним двостороннім запаленням легенів. А коли робили кардіограму з’ясувалося, що якісь місяці до цього він переніс інфаркт на ногах…
За станом здоров’я Савченка Ю.М. було переведено до 354-го Навчального механізований полку,
м. Десна Київської області. Подальшу службу він проходив на посаді інструктора другого навчального механізованого взводу третьої роти першого батальйону в/ч А1048.
Він навчав щойно мобілізованих солдат не тільки саперної справи, як мінувати і підривати, він вчив, як вижити на війні.
Юрій Миколайович був Людиною з великої букви. Справжнім мужчиною, воїном. Розсудливим, вольовим, вірним, правдивим.
Не було жодного з його побратимів, які б не поважали “Археолога”.
Госпіталь, відпустка і декілька місяців Десни стали для нього коротким періодом реабілітації. Почався курський наступ. Юрія Савченко було прикомандировано до однієї з частин 12-тої бригади спеціального призначення «Азов» поблизу м.Чугуєва Харківської області у якості інструктора. Він готував штурмові групи, які після короткого навчання били рашистських окупантів вже на їх території.
І знов – бліндаж, групи курсантів по 30 – 35 чоловік, і все це на полігоні, під прицілом дронів і обстрілів КАБами.
Підірване здоров’я давалося взнаки. Знову двосторннє запалення, частина легенів перестала функціїнувати. Госпіталь, коротка реабілітація, і знову полігон, бліндаж, курсанти…
Втретє запалення він не пережив… Воно було дуже підступним, вірусним, не давало дихати… А температура тіла в нормі… І як тут в санчастину звернутися?… Не положено…
Легені “згоріли”, серце не витримало.
Молодший сержант Савченко Юрій Миколайович помер у госпіталі м. Харкова
26 березня 2025 року при наданні екстреної медичної допомоги від
від легенево-сердцевої недостатності, отриманої під час служби.
Так написано у медичному висновку –
“смерть настала внаслідок легенево-сердцевої недостатності”, а насправді, він загинув на війні.
Життя своє віддав за Україну, за народ, за своїх.
Дома залишилось дружина, мати, троє донечок і онуки…