Церква св. влкм. Параскеви
Уже в податковому реєстрі 1578 р. зазначено, що в селі була церква та
священник. Церква Св. Параскеви була старенька і багато людей просто не
хотіли ходити на богослужіння, бо боялися, щоб церква не завалилася на них
час відправи. Це 27 листопада 1806р. декан Абрисовський доповідав до
консисторії, що церква У Стільську перебуває найгіршому стані і просив
дозволу на будівництво нової церкви. Але Австрія в цей час вела війну з
Францією і зайвих коштів для будівництва не мали ні селяни ні двір, та й не
до будівництва було. І так минуло 12 років.
14 жовтня 1818 р. декан О. Михайло Абрисовський знову просив
консисторію, щоб у Стільську як найскоріше була збудована нова церква, бо
існуюча скоро впаде. Під будівництво церкви нема іншого місця, крім того,
на якому стоїть стара церква. Адже вона стояла майже в центрі широко
розкиданого села, була віддалина від хат (як того вимагали інструкції), крім
того був при ній цвинтар та мурована вежа (дзвіниця).
Окружний інженер оглянув те місце і зробив висновок, що стару церкву
треба розібрати, а з її матеріалу нижче неї варто зробити каплицю.
Декан просив дозволу тимчасово передати св. Тайни до церкви у Волю
Велику, і дати один дозвіл на розбирання старої церкви та благословення
наріжного каменя нової церкви. Знову минуло 10 років, а нічого не
робилося…
З жовтня 1828 в 7 годині ранку завалилася церква в Стільську.
Громада села 12.05.1831 р. розпочала будівництво нової церкви, кошти на
яку дав граф С. Скарбек, чий герб зберігся на фронтоні. У львівському архіві
зберігається інвентарний опис майна стілецької церкви зроблений 24 травня
1864 р. В ньому зазначено, що церква збудована 1843 року, має розміри 15х5
сажнів та вартує 6000 р. Дзвіниця вартувала 23 зр, а на ній було 5 дзвонів, що
вартували 100, 80, 50, 20 та 5 зр. В церкві була 21 богослужбова книга. Серед
3
них «Тріодь» з 1753 року, «Осмогласник» (1805), «Часослов» ( 1837),
«Трифологіон» (1841), «Євангеліє» (1863). На жаль, у більш старих книг роки
видання не були вказані. Церква мала 120 моргів землі. Тепер тих книг у
церкві нема.
Від 1877 р. до 1888 р. парохом був о. Й. Грабовенський. У 1888 р. на парофію
прибув о. С.Юрик, який прослужив тут до травня 1901 р. У 1895 р. на церкві
був зроблений новий верх та бляшане покриття. У 1890 відбулося малювання
церкви і встановлювали новий вівтар.
1.05.1937 р. завідувачем парафії став о. Давидюк, який був одружений з
Володимирою, сестрою С. Бандери. Вона була дочкою пароха с. Старий
Угринів. Опісля сюди приїжджав брат С. Бандери – Василь.
У березні 1938 р. парохом у Стільську був призначений о. Я. Кисілевський.
24.07.1938 р. парафію візитував єпископ М. Будка.
20.10.1938 р. о. Кисілевський просив у консисторії дозволу відступити
частину церковної землі розміром 33х33м під будівництво хати для
церковного братства. Ця земля була на роздоріжжі і жодної користі для
парафії не давала, а церковне братство підняло б село в релігійному плані.
Консисторія дозволила цю землю продати. Отець Кисілевський був
заарештований органами МГБ вже після війни.
27 лютого 1990 р. церква зареєстрована як УГКЦ.
3 червня 1991 на службу став о. Степан Кос, родом з Пісочної і до
сьогоднішнього дня.
Церква св. Вмч. Параскеви – П’ятниці , збудована за підтримки графа
Скарбика, осв’ячена у 1843р. ,при вході церкви є герб графа Скарбика.
Храмове свято 10 листопада.
4
Пам’ятник борцям за волю України
В 1991 році на місцевому кладовищі відбулося перезахоронення воїнів УПА,
на їх честь встановлено пам’ятник і на фундаменті написані їхні фамілії та
імена.
Пам’ятний обеліск
У 1898 р. громада встановила біля церкви у вигляді обеліска памʼятник у
честь 50-річчя правління цісаря Франца-Йосифа І. 18.04.1901 р. парохом було
призначено о. М.Гаврилюка. 9.11.1902 р. намісництво дало дозвіл на
заснування у Стільську читальні.
Хрест свободи
В честь 50-річчя скасування панщини у 1848 р. громада встановила під
горою, біля ріки Колодниці масивний пам’ятний хрест, обсадивши його
липами. В честь скасування панщини 1848 року громада встановила під
горою біля ріки Колодниці масивний камʼяний хрест, обсадивши його
липами. Рік скасування панщини записався в історію села епідемією холери.
Вона почалася 28 листопада і до кінця року забрала на цвинтар 22 осіб.
Пам’ятник Ісуса Христа
Капличка, де розташована скульптура Ісуса Христа в центрі с. Стільсько
збудована у 2000 р. за проектом археолога М. Рожка, дослідника Тустані, на
зразок словʼянського храму. Вона нагадує церкву, яка в далекі часи стояла
біля хрестового каменю.
Скульптуру Ісуса Христа виконав народний скульптор Ярослав
Верещинський с. Демня , Стрийського р-ну, Львівської обл.
5
Пам’ятник Ісуса Христа розташований при в’їзді в село .
Каплиця св. влкм. Йосафата
Капличка збудована на попівщині, яка за правом належала громаді та
священникам, які були на парафії в с. Стільсько. На сьогодні капличка має
свою територію біля школи. У Стільську парохом був о. Олександр Юрик,
народився 1850 р., висвячений на священника 1877 р. 3 1888 р. служив у
цьому селі.
Отець Юрик ще у вересні 1889 р. просив у консисторії дозволу збудувати
богослужбову капличку на своєму городі і намагався завершити її до 300-
річчя Берестейської унії, але не встиг. 8.06.1897 р., коли каплиця вже була
покрита бляхою, просив у консисторії дозволу поблагословити каплицю в
час духовної місії, яку мали тут провести отці-василіани 26.06-1.07.1897 р.
Консисторія дозволила, але висловила застереження, щоб вона мала вхід з
дороги. Парох пояснював, що каплиця в селі конче потрібна, бо взимку йому
дуже важко в сніги або в ожеледицю діставатися до церкви. А часто
доводилося поспішати зі святими тайнами до хворих. Тому треба було їх
тримати поблизу хати. Крім того, до церкви не могли приходити старі та
хворі на задуху люди, а також жінки після пологів на «вивід». Хрестини дітей
часто-густо відбувалися в хаті священика, де атмосфера була невідповідною,
тобто не було ореолу святості, який є в церкві. Тому каплиця мала в якійсь
мірі замінити церкву. Парох просив у консисторії дозволу тримати в каплиці
Святі Тайни весь рік, або, в крайньому випадку, з 1 жовтня до 1 травня
наступного року, бо церква далеко і високо. В 1896р., біля школи , громадою
села збудована каплиця св. Йосафата. Консисторія зрозуміла ситуацію і дала
дозвіл на зберігання Святих Тайн в каплиці з 1 листопада до 1 квітня
6
щорічно. Запланована на 26.06.1.07.1897 р. місія оо. Василіан в Стільську
таки відбулася.
Хрест Тверезості
Хрест тверезості єдиний у нашому районні. Відновлений у 2010 р. На ньому
ще зберігся напис:
«Сим побідив поганство, Сим побідиш пиянство». Стоїть він тут уже більше
100 р. На Львівщині було 38 таких хрестів, які у XIX- ХХст. встановлювали
громади на памʼять про відречення від горілки. Боротьба за тверезість серед
галичан була широко розгорнутою. Виникали братства тверезості,
організовувалися референдуми проти пияцтва, безалкогольні весілля,
фестини, найпоширенішими були бойкоти корчм. Так, на теренах нашого
району восени 1884р. більшість громади Ляшок Горішніх і Долішніх, нині
Горішнє і Долішнє, на свято Косми і Демʼяна постановила горілки не пити і
до корчми не ходити. Чавунний хрест на камʼяному постаменті загальною
висотою близько 4м стоїть перед входом до церкви. Біля нього – великий
камʼяний посуд для освячення води. У 2002 р. виповнилося 100 років руху
тверезості, коли галичани оголосили війну корчмам. Пробудження людей від
алкогольного дурману, який панував в окупованій Галичині і був одним із
методів нищення нашого народу, дало поштовх до національного
пробудження. На зміну корчмам розвивалися просвітницькі осередки,
народні театри, забуяло культурне життя серед молоді.
Хрест Тверезості встановлений при вході до церкви в 1876 році і тоді
створено «Братство тверезості».
7
Стільське городище
Історико-культурний заповідник «Стільське городище» розташований серед
мальовничих лісів та затишних долин на теренах Стрийського району
Львівської області. Заклад створений у 2015 році з метою захисту, наукового
дослідження та розвитку туристичної інфраструктури комплексу памʼятки
археології національного значення – ранньосередньовічного городища в селі
Стільсько. До складу Заповідника входять такі памʼятки давньої історії:
Стільське городище, багатошарове поселення та городище-святилище в селі
Ілів, камінь «Диравець» та гребля XIX століття в селі Дуброва і печерні
комплекси в місті Миколаїв. Унікальна памʼятка давньої історії України –
Стільське городище VIII – Х століття – розташована над річкою Колодницею,
яка є лівою притокою річки Дністер. Межами памʼятки є рештки земляних
валів, що залишились від укріплень городища.
Із зовнішньої сторони вони оточені глибокими та широкими ровами, які
впродовж століть зазнали суттєвих руйнувань, що спричинило до пониження
висоти валів та замулення ровів. Територія городища становить 250 га, а
загальна довжина оборонних укріплень – 10 кілометрів. Цікаво, що це
вдесятеро більше за площу тогочасного Києва! Городище складалось з трьох
частин: дитинця, укріпленого передмістя, а також приміських поселень.
Центром городища був дитинець (фортеця правителя). В укріпленнях
дитинця з трьох сторін: сходу, заходу та півдня – залишились сліди давніх
доріг, які вели до міста. За урочищем, де знаходився один з проїздів,
закріпилася давня назва «Біла Дорога». В одній із частин городища вченими
досліджено рештки понад трьох десятків давніх споруд, залишки жител,
господарських будівель та майстерень. Виявлено різноманітні предмети
побуту, які належали мешканцям городища: гончарний посуд, залізні вироби,
уламки жорнових каменів та ін. Також поза укріпленнями давнього міста
виявлено курганні некрополі, котрі, ймовірно, належали населенню, яке
проживало на цій території у період від доби енеоліту до раннього
8
середньовіччя (IV тис. до н.е. – кінець І тис. н. е.). Ця мальовнича місцевість
оповита легендами та переказами. Деякі з них розповідають про існування
тут стародавнього міста – ймовірної столиці племінної держави Білих
Хорватів – знищеного під час ворожої навали. Місцевий фольклор,
інформація з давніх писемних джерел, а також залишки потужних земляних
фортифікацій не залишать байдужим жодного любителя давньої історії.
Кам’яний хрест
В селі при дорозі стоїть на обійсті одного господаря масивний камʼяний
хрест з висіченим написом «Спаси Господи люди Твоя и Благослови
достояніє Твоє побиды благовърному Императору нашему на сопротивныя
даруя и Твоє сохраняя Крестомь Твоимь жителство. Сего крестного зна –
мения єсть фундаторь Семеонь Василковь сь женою Анастазіов. 18.03.1867».
Виглядає, що хрест поставив колись господар на своєму полі, але
незрозуміло, чому згаданий австрійський імператор з побажаннями перемоги
над противниками? Що хтось з родини господаря міг в цей час брати участь у
війні Австро – Угорщини з Італією.